Доповідь професора Оніщенко до дев’ятих юридичних читань

24.05.2013

Під час пленарного засідання Міжнародної наукової конференції «ДЕВ’ЯТІ ЮРИДИЧНІ ЧИТАННЯ. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ, СУЧАСНІСТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ» відбудеться доповідь завідувача відділу теорії держави і права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, доктора юридичних наук, професора, Заслуженого юриста України, член-кореспондента НАПрН України Наталі Миколаївни Оніщенко на тему: «До питання про умови забезпечення політико-правових реформ в Україні».

Поставити запитання доповідачу

Є беззаперечною істина, що від того як в суспільстві різні соціуми, прошарки, пересічна людина сприймають різні реформаторські старти, в тому числі реформи політичні і правові, залежить їх доля, їх реалізація в суспільних відносинах.
Сучасний кризовий стан та його прояви породжують стійкий соціальний та правовий песимізм, що трансформується сьогодні із площини емоцій, почуттів, відчуттів, переживань (правова психологія) у площину переконань, ставлення, уявлень, стереотипів (правова ідеологія). Це і обумовлює певну ту чи іншу, на жаль, не завжди бажану для суспільства поведінку індивіда.
Не приділяючи аналізу причин цього явища спеціальної уваги (всі вони добре відомі як пересічному громадянинові, так і державним діячам, посадовцям, політикам, представникам науки), хочемо лише наголосити, що песимістичні настрої багато в чому нівілюють, відкидають повагу до права як найбільш дієвого регулятора суспільних відносин.
Такий стан речей обумовлює ситуацію, коли влада не може «достукатися» до людини; люди багато в чому ігнорують не тільки соціальні (мораль, релігійні канони), але й правові норми.
В цих умовах, на наш погляд, необхідне відродження поваги до права, принципу верховенства права, принципу законності, підвищення авторитету закону, що є чи ненайпершочерговим завданням представників вітчизняної науки. Тому, не пропонуючи нових «рецептів миттєвого одужання суспільства», враховуючи, що це процес не одного дня, тижня або місяця, що суспільство не може «одужати» за «помахом чарівної палички», а довіра до права, закону і режиму законності не може виникнути миттєво за бажанням як представників влади, так і представників соціуму, хочемо наголосити на тих невідкладних завданнях, які можуть слугувати вирішенню зазначеної проблеми і, в першу чергу, подоланню тотального явища – «правовий песимізм».
Перетворення справедливості на законність і її втілення в законодавство – от головне завдання, до вирішення якого має прагнути будь-яка влада.
В інших випадках все виразнішим ставатиме невдоволення суспільства феноменом держави в усіх проявах її функціональної здатності. Щодо нашого суспільства мова іде не про політичну заангажованість, «кольори» і «фарби» від політики. Сьогодні це питання не є вже таким гострим у суспільній свідомості. Мова іде про не сприйняття держави, багатьох її інститутів, недовіру до її реформаторських позицій та стартів, що тільки посилює песимістичні настрої в суспільстві.
Сьогодні тільки «ліниві» вчені і «незаповзятливі» практики не торкаються реформаторських засад в нашому суспільстві. Це і конституційна реформа (діяльність Конституційної Асамблеї), і судова реформа, і реформа освіти, і реформа кримінальної юстиції, і реформа в сфері трудових відносин тощо. Кожне зазначене спрямування навіть при ідеальному теоретичному обґрунтуванні і практичному фаховому супроводженні, можливо не матиме жодного шансу на успіх, якщо не буде змінена в суспільній свідомості оцінка конструктивних властивостей та можливостей права, а реформи незавершені або напівзавершений характер.
Говорячи про політичні і правові реформи ми вважаємо буде на разі і на часі зупинитися, в першу чергу, саме на економіці, тому що говорити про рівні реформи без реформ в економіці просто не має сенсу.
Економічний блок.
Тема співвідношення права та економіки, пріоритет однієї із складових, розгляд умов їх гармонійного існування та вдосконалення не є новою ні для вітчизняного, ні для зарубіжного наукового доробку. Втім, слід констатувати, що наукові розробки в цій площині були набагато жвавішими 10-15 років тому.
В сучасному правовому полі України серед виважених, ефективних і дієвих публікацій, присвячених цій проблематиці можна назвати здебільшого публікації Інституту економіко-правових досліджень НАН України на чолі з академіком Мамутовим В.К. Хоча, на наше глибоке переконання, в означених дослідженнях, широких наукових обговореннях, толерантних дискусіях, сьогодні як ніколи є потреба.
Що ж у тандемі «економіка – право» є недосконалим, «невідповідним», таким, що гальмує суспільні відносини? Спробуємо окреслити деякі відповіді на ці питання, підходи до аналізу цих явищ, що дозволять з площини теоретичної, доктринальної перейти у площину практичну, конче необхідну сьогодні, доцільну для розвитку нашої держави.
Співвідношення «юридичного» і «економічного» має багатовікову історію, функціонування економічного механізма передбачає врахування суб'єктами економіки вимог права. Масове нехтування правовими нормами, прогалини в законодавстві, відсутність налагодженої судової системи призводять до руйнування економічних зв'язків. Особливо гостро наша країна відчуває це зараз, під час реформування економічних засад. Про це свідчить навіть побіжний аналіз друкованих публіцистичних видань України, що присвячують увагу цій гострій темі [3, с. 4; 10, с. 9; 11, с. 8; 5, с. 2].
Право як різновид соціального нормативного регулятора фактично впливає на різні сфери життєдіяльності суспільства, держави і людини. Особливе місце при цьому належить економіці, , господарським зв'язкам, які являють собою певні матеріальні основи виробництва, відтворення духовних, моральних, політичних та інших цінностей суспільного життя.
Право, як багатоаспектна і різноманітна сфера буття людини, виникло, розвивається і функціонує в результаті комплексу факторів, і економіка - один найважливіший серед них.
Термін «економіка» походить від грецького (oikonomike), що означає мистецтво ведення домашнього господарства. У сучасній мові під цим терміном слід розуміти сукупність суспільно-виробничих відносин, господарче життя, стан господарства [4, с. 339].
Ідеї соціально-економічної рівності та справедливості, що знайшли відображення в офіційних правових джерелах старовини, базуються на принципі еквівалентності, який виник при «обмінних» відносинах.
Вступаючи у відносини обміну, люди розглядали продукти своєї діяльності та послуги як рівноцінні, при цьому формувалися уявлення про еквівалентність і стандарти того, що можна вважати еквівалентом [12, с. 550-560].
Основоположники марксизму абсолютизували залежність права від економіки, від пануючих в суспільстві виробничих відносин, що призвело до збідніння, в певному сенсі, розуміння і значення права в житті суспільства. З іншого боку, з точки зору історичної дійсності важко заперечувати важливість економічного фактора у виникненні права. Історія права дає чимало підтверджень цьому.
Наприклад, – відомий поділ історії людства на два способи його існування і відтворення – на «присвоєння» і «виробництво». На думку А. Б. Венгерова, цей факт «є також і методологічним ключем до вивчення походження права» [8, с. 155].
«У виробничому господарстві, – пише А. Венгеров, – ускладнюється організація виробництва ... Виникає необхідність регламентувати сільськогосподарське виробництво, зберігання, розподіл і обмін додаткового продукту і виникаючих на цій основі відносин власності» [8, с. 157]. В самому процесі виникнення особливостей та властивостей права, відчувається «дихання» економічних відносин [2, с. 260-279].
Таким чином, розвиток виробництва, суспільний розподіл праці та його вдосконалення, виникнення відносин власності та обмін виробленими продуктами стимулюють потребу і необхідність у формуванні таких соціальних норм, які крім заборон і обов'язків надавали й забезпечували можливість вибору рішень і дій індивідів.
Серед багатьох ідей природно-правового вчення заслуговують найбільшої уваги принцип невід'ємності прав і свобод людини і принцип рівності людей. Відновлення соціальної та економічної справедливості втілилося в гаслі «Свобода, рівність, братерство» епохи буржуазних революції.
Розуміння свободи виходило не тільки з особистої свободи індивіда, а й, перш за все, з права власності, яке вимагало правового закріплення та охорони.
Історично саме в епоху становлення капіталістичних відносин оформилися основні національні правові системи, і право, як основний елемент правових систем, перетворилося в атрибут суспільного життя, який розвивається і вдосконалюється: в законодавстві, юридичній техніці, правозастосуванні, ефективності регулювання суспільних відносин тощо.
У свою чергу, економічна діяльність, набувши рис ринкової, іншими словами, саморегульованої, такої, що має здатність до саморозвитку у сфері суспільного буття, так само, як і право, стає відносно самостійною.
Із зазначеного контексту випливає, що право і економіка не просто співвідносяться, а взаємодіють, взаємовпливають одне на одного. До певної міри (і ми це спробували показати вище) право являє собою продовження економіки. У свою чергу, і економіка може існувати і розвиватися в тій чи іншій мірі як регульована і спрямована за допомогою державно-правових настанов, система.
Характер і форми взаємодії права та економіки можуть і реально обумовлюються різними факторами і про це знову ж таки свідчить історичний аналіз.
Ми вважаємо, що при дослідженні проблем співвідношення права і економіки в різних соціальних системах доцільним є шлях їх класифікації та дослідження в залежності від розвитку або відсутності структур ринкової економіки [6, с. 20-27; 372-385].
Адміністратвино-командна система породжує уяву щодо співвідношення права і економіки: право є концентроване вираження політики, політика – концентрований вираз економіки.
Соціальні системи зі змішаною економікою набули поширення в середині XX ст. Вони відображають реальні зрушення в соціально-економічному житті і пов'язані, насамперед, з посиленням ролі держави в економіці. На сьогоднішній день, мабуть, у жодній країні немає економіки в класичному ринковому варіанті або повної відсутності ринкових відносин.
При цьому співвідношення права і економіки можна визначити наступним чином: право, враховуючи об'єктивні закони економіки, «прагне» за допомогою нормативних настанов відновити соціальну та економічну справедливість в суспільстві.
Блок правова освіта.
Наукове спрямування, яке попри всі кризові прояви, політичні симпатії, або навпаки, різні дисфункції суспільного розвитку, ніколи не полишало ні гуманітарного видавничого простору, ні юридичного наукового доробку. Це, зокрема, стосується проблематики, пов’язаної з правовим вихованням, правовою освітою, правовою культурою, правовою свідомістю особи [7, с. 14].
І хоча цю наукову сферу цілком виправдано можна віднести до добре відомого всім музичного проекту «Старі пісні про головне», коефіцієнт корисної дії її впровадження в суспільні відносини лишається стабільно низькими. Проблематика, беззаперечно, – одна з першочергових в сприйнятті права як явища соціальної дійсності, усвідомлення його ролі, місії в житті як пересічного громадянина, так і суспільства в цілому. Означена наукова сфера, безумовно, не є новою, але беззаперечний і той факт, що попри всі намагання її теоретичного освоєння за для реалізації практичних потреб «віз лишається на місці». Більш того, бурхливий кількісний розвиток юридичних учбових закладів очікувано міг би призвести до покращення правової обізнаності в суспільстві. Нажаль, цього не сталося.
На скільки ж важливою є категорія «правова освіченість» в життєдіяльності людини? Якщо виступати в рамках не тільки пошукових теоретичних моделей, але й практичних ракурсів і напрямів, можна констатувати, що якість нашого життя, безумовно, пов’язана з цією категорією: від бізнес-плану до якості медичного обслуговування, від належних умов праці до належних умов відпочинку.
В такий спосіб, ми безпосередньо стикаємося з потребою особистого оволодіння не тільки «азбукою права», а й потребою більш високого рівня правової освіченості. Скільки б негараздів нашого економічного, соціального, політичного життя, скільки зайвих нарікань на владу, державу, суспільство, роботодавців тощо вдалось би уникнути, якби кожний пересічний громадянин незалежно від віку, статі і соціального становища характеризувався б більшою правовою грамотністю сьогодні.
Отже, необхідно в рамках теоретико-правового аналізу зупинитися на понятті «правова освіченість» (як результат) і «правова освіта» (як процес досягнення результату). Якщо освіченість – це засвоєння різнобічних знань [4, с. 858], то правова освіченість – це засвоєння правових знань на певних етапах державно-правового розвитку у визначених темпорально-просторових координатах. Правова освіченість – рівень правової освіти.
Як і кожна теоретико-прикладна проблема дана не є виключенням і повинна враховувати як нові підходи, способи, методи вивчення, так і відповідну методику щодо її реалізації. Відповідно до першої позиції слід відразу наголосити на необхідності, запровадження іншого, відмінного від попередніх часів підходу: пропозиція оволодіння не «правовим мінімумом» (цього явно не достатньо), а необхідним, відповідним цивілізованому суспільству рівнем правових знань в площинні сучасного право-державотворення.
Блок гласність.
Отже, закономірний інтерес питання: наскільки правові видання виконують необхідні суспільству функції. Цікавим в цьому контексті є і питання вартості публікацій у загальнодоступних юридичних виданнях і, – чи можна з урахуванням далеко не дешевого способу оприлюднення правової інформації вважати, що сьогодні наявні покращення в площині ознайомлення суспільства з правової доктриною взагалі. Безумовно, це не просте питання, важливою відповіддю на яке є: «Чи не продукуємо ми сьогодні процеси, коли публічні юридичні дискусії стануть справою тільки наукової молоді – представників прошарку, що зобов’язані виконати статейний «дисертаційний мінімум» (5 публікацій у вітчизняних джерелах). Що ж до серйозних наукових розробок в соціогуманітарній сфері, зокрема, в правовій, то складається враження, що наукові видання здебільшого зацікавлені у кількості, а не у якості публікацій, враховуючи необхідний їм грошовий еквівалент, здатний підтримувати життєдіяльність видання.
Певні аналогічні претензії можна пред’явити і до монографічних публікацій. В них, безумовно, є суттєва потреба у суспільстві, яке намагається розвивати інститути громадянського суспільства та «сповідувати» постулати правової держави.
Справа в тому, що монографічні наукові видання спонсовані, як правило, авторами і тому виходять невеликим тиражем, а отже, стають надбанням не стільки громадськості, скільки певних наукових кіл.
Стосовно зовнішнього або міжнародного аспекту вітчизняної гласності в праві слід зауважити, що останнім часом точиться жвава дискусія щодо обов’язковості закордонних фахових публікацій для здобувачів наукових ступенів. Втім, ще раз наголосимо, що наукові знання «приростають» не тільки працями наукової молоді. Що ж стосується «зрілих» досвідчених науковців, то критерії обов’язкової закордонної «прокатки» своїх наукових ідей (індекс цитування) є не до кінця продуманим для представників гуманітарної науки . Оскільки цей критерій є суто інструментальним, кількісним, а не сутнісним. По-перше, «насильницька гласність» правових ідей до позитивного результату навряд чи призведе. Необхідно, щоб праці вітчизняних фахівців правової сфери були затребувані хоча б у близькому зарубіжжі, а публікації носили не примусовий характер, а були підкріплені науковим авторитетом авторів, що є знаними у пострадянському просторі. Це ж можливо лише за умови поглиблення наукових зв’язків і контактів. Цьому сприяють такі заходи, як міжнародні наукові конференції, симпозіуми, конгреси. Важко сказати, коли проводилися, наприклад, останні конгреси за роки незалежності України, а участь у міжнародних конкурсах наших монографічних видань є, мабуть, недосяжною мрією науковців.
Блок інтернет-видання.
Правда, можна зауважити, що інтернет-мережі до деякої міри заповнюють відповідні прогалини. Втім до самих інтернет-мереж та інтернет-видань існує ряд суттєвих претензій, принаймні, на сьогоднішній день.
Поняття інформаційного правового простору категорія змінна. Сама ж інформаційна діяльність потребує чіткої правової регламентації. Сьогодні з впевненістю можна говорити, і це відзначають окремі вчені, про сформоване глобальне інформаційне суспільство, в якому обробкою інформації та її вищої форми – знань – зайнято більше людей, ніж обробкою сировини та матеріалів, але кількість пропонованого матеріалу не означає його якості.
Однак, на жаль, мусимо визнати, що на теперішній час майже всі відносини, пов’язані з збиранням, обробкою, передачею та іншим використанням інформації в електронній формі не тільки не врегульовані правом, але на нормативному рівні навіть не визначені дефініції основних понять, на формально визначеній основі яких повинно будуватися правове регулювання (наприклад, кіберпростір, кіберзлочинність, протокол передачі даних, шлюз, проксі-сервер тощо).
Легкодоступна змінюваність інформації в електронній формі: на відміну від стабільної документально оформленої інформації електронна інформація немає форми, стабільної у часі та просторі. У зв’язку із цим, електронна інформація циркулює переважно неконтрольовано та хаотично [1, с. 563].
Ще одна проблема полягає у необхідності вирішити питання про контроль над інформацією, що розповсюджується в електронних мережах, насамперед, в Інтернеті. Крім цього, стає очевидним, що жодна сучасна держава не спроможна самостійно вирішити всі питання пов’язані з розвитком електронного інформаційного простору.
Поступовий розвиток глобального інформаційного суспільства вимагає забезпечення його належного правового регулювання як на міжнародному, так і на національному рівнях [9, с. 33-36].
В такий спосіб, сприйняття права: а) як знаряддя як силового забезпечення проведення певної політики; б) засоба здійснення певних управлінських завдань; в) як веління держави буде провокувати ситуацію, коли влада не може «достукатися» до людини, люди ігноруватимуть старти і починання запропоновані державою, полілог між суспільством – державо – владою – людиною ставатиме дедалі складнішим, тому нам, вченим, дуже важливо відповісти на питання «Що прагне сьогодні суспільство? Чого бажає пересічна людина в сфері права? Що можуть зробити вчені, для забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини?»

Використана література:

1. Актуальные проблемы теории государства и права : учеб. пособие / отв. ред. Р. В. Шагиева. – М. : Норма : ИНФРА-М, 2011. – 576 с. (563 )
2. Алексеев С. С. Линия права / С. С. Алексеев. – М.: Статут, 2006. – 461 с. (260-279)
3. Быстрицкий Е. О. О чем свидетельствует стратегия, утвержденная Президентом / Е. О. Быстрицкий // Зеркало недели. – 31 марта 2012. – № 12 (60). – С. 4.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доповн.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с. (339)
5. Головатый И. Николай Азаров: «За два года правительству удалось создать запас прочности экономики, позволяющей минимизировать влияние негативных мировых тенденций» / И. Головатый // Факты. – 11 августа 2012. – С. 2.
6. Марченко М. Н. Проблемы общей теории государства и права: учебник: В 2-х т. / М. Н. Марченко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2007. – Т. 2. Право. – 656 с. (20-27, 372-385)
7. Массовое сознание: колебание и прогресс // Зеркало недели. – 10.11.2012. – № 40 (88). – С. 14.
8. Общая теория права: курс лекций / под ред. В. К. Бабаева. – Н. Новгород: Нижегородская высшая школа МВД, 1993. – 693 с. (155)
9. Оніщенко Н.,Сунєгін С. Проблеми протидії правопорушенням в інформаційній сфері: реалії та перспективи // Віче. – червень 2012. – № 11 (320). – С. 33-36.
10. Продан О. Без успешного малого и среднего бизнеса не может быть успешной экономики / О. Продан // Зеркало недели. – 9 июня 2012. – № 21 (69). – С. 9.
11. Савченко А. Социальная ответственность корпораций / А. Савченко // Зеркало недели. – 21 апреля 2012. – № 15 (63). – С. 8.
12. Теория государства и права / под ред. В. П. Малахова, В. М. Казакова. – М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 576 с. (550-560)