Доповідь професора Н.М. Оніщенко

 10.10.12

 

10 жовтня 2012 року 0 10.00 у 231 аудиторії (великий конференц-зал) відбудеться міжнародна наукова конференція «Восьмі юридичні читання. Правові проблеми взаємодії влади і громадянського суспільства».
В програмі конференції, окрім іншого відбудеться доповідь завідувача відділу теорії держави і права Інституту держави і правам ім. В.М. Корецького НАН України, доктора юридичних наук, професора, Заслуженого юриста України, член-кореспондента НАПрН України Оніщенко Наталії Миколаївни на тему «Полілог влади, громадянського суспільства та юридичної науки». Переглянути on-line трансляцію відкриття і доповідь (початок трансляції о 10.00).
Задати запитання доповідачу можна поставити тут

 ПОЛІЛОГ ВЛАДИ, ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

ТА ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

 

 

Сьогодні слід констатувати наявність багатьох точок зору, наукових концепцій, політичних поглядів, ідеологічних положень щодо взаємозв’язку та взаємовпливу влади та громадянського суспільства. Ця проблематика хвилює і наукову спільноту, і державних діячів. Здавалося б усі ракурси цієї проблеми більш або менш обговорені, продискутийовані, дослідженні і проаналізовані. Сьогодні нікого не здивуєш ні критичними зауваженнями щодо владних прорахунків, ні невдоволенням щодо повільних трансформаційних процесів в сфері розвитку інститутів громадянського суспільства.
Що ж пропонуємо ми (науковці) для висвітлення полілогу між владою і громадянським суспільством? Нам здається, що в цьому ракурсі, представникам юридичної науки слід запропонувати свій потужний потенціал щодо практичного освоєння цієї теоретичної проблеми. Безумовно, представлений формат буде мати полемічний характер. В першу чергу, хочемо поговорити сьогодні про «спільне» у владі та інститутах громадянського суспільства. По-перше, це головна мета: і влада і суспільство бажають гармонійного, стабільного, суспільного розвитку. По-друге, цей гармонійний розвиток необхідний і владі, і громадянському суспільству, власне кожному пересічному громадянину. Тобто можемо наголошувати на необхідності співрозвитку на демократичній основі і влади, і громадянського суспільства.
Що ж може зробити цей полілог ефективним? Що може і повинна зробити юридична наука для того, щоб інститути влади, її структури, ініціативи, її старти були сприйнятними в суспільстві?
Пошук порядку в людському суспільстві, відмічав видатний філософ та мислитель В.С. Соловйов, - супроводжується пошуком влади. Перехід України до демократичного етапу розвитку прямо пов’язаний по-перше, з перерозподілом соціального простору між державою (владою) і громадянським суспільством, а по-друге, з їх визначеною, ефективною взаємодією в нових політичних умовах.
Слід зазначити, що принцип пріоритетного функціонування громадянського суспільства по відношенню до державної влади знаходить своє розповсюдження, стає все більш характерним для генеральної динаміки розвитку сучасної світової цивілізації.
Проте, слід враховувати, що соціальні та політичні переваги комунікаційної моделі громадянського суспільства в порівнянні з їх «жорсткими» державними аналогами вітчизняного типу на початку перебудовних процесів викликали певні ідеалістичні уявлення у свідомості демократів.
Сучасний стан українського суспільства потребує від наукової спільноти пошуку відповідей на загальносоціальні імпульси, які потребують зміни стратегії реформування: перехід від неконструктивних спроб замінити державу громадянським суспільством до зусиль, які спрямовані на їх збалансовану взаємодію. Саме принцип соціального та політичного балансу у взаємовідносинах держави та громадянського суспільства повинен стати основою для виправлення та корекції існуючої ситуації.
В цій сфері країна зустрілася сьогодні з найбільшими труднощами. Проблеми у взаємовідносинах вітчизняних володарюючих структур з суб’єктами та інститутами громадянського суспільства є настільки серйозними, що в національній суспільній свідомості стали формуватися полярні, досить стійкі уявлення про те, що в Україні закордонні демократичні інституції взагалі не потрібні, що, крім шкоди, для країни вони нічого не принесли.
Щоб розібратися в цьому питанні слід визначити роль влади як базового елементу української політичної системи, що відповідає за збереження цілісності суспільства та забезпечення його нормальної життєдіяльності. Вона засобами адміністративних структур, органів контролю, профілактики та запобігання протиправної діяльності, регулює різнорівневий зв’язок та взаємодію між різними суб’єктами. Соціальний простір структурується так, щоб доля ентропійних процесів (невизначених) в соціумі не перевищувала рівень, за яким починаються системно-структурні дисфункції та стає можливим його розпад.
Оголошення магістральною проблемою сьогодення прав людини, визнання інтересів особистості більш вагомими порівняно з інтересами суспільства і держави, є класичним постулатом доктрини громадянського суспільства. Однак це не означає і не може означати послаблення ролі держави у захисті та охороні особистості.
Спробуємо зупинитися на тих важливих вузлових, але не єдиних проблемах, в яких юридична наука може і повинна відіграти позитивну роль щодо соціальних комунікацій та ефективного полілогу між владою та громадянським суспільством.
Однією з «шокуючих» прикмет нашого гуманітарного видавничого простору і юридичного наукового доробку останнього часу є відсутність серйозних монографічних робіт і, навіть, статейного матеріалу, пов’язаних з категорією «законність», яка майже зникла з наукового вжитку та із науково-популярних видань.
Безумовно, такий стан речей не продиктований значним покращенням ситуації в усіх сферах життєдіяльності людини, від умов праці до умов відпочинку.
Сучасний кризовий стан та його прояви породжують стійкий соціальний та правовий нігілізм, що трансформується сьогодні із площини емоцій, почуттів, відчуттів, переживань (правова психологія) у площину переконань, ставлення, уявлень, стереотипів (правова ідеологія). Це і обумовлює певну ту чи іншу, на жаль, не завжди бажану для суспільства поведінку індивіда.
Не приділяючи аналізу причин цього явища спеціальної уваги (всі вони добре відомі як пересічному громадянинові, так і державним діячам, посадовцям, політикам, представникам науки), хочемо лише наголосити, що Україну сьогодні називають країною з репресивною економікою, визначають недосконалість її соціальної політики.
Такий стан речей обумовлює ситуацію, коли влада не може «достукатися» до людини; люди багато в чому ігнорують не тільки соціальні (мораль, релігійні канони), але й правові норми. В таких умовах є зрозумілим гальмування динамічного розвитку інститутів громадянського суспільства.
В цьому контексті, на наш погляд, є необхідним відродження поваги до принципу законності, підвищення авторитету закону, що є чи ненайпершочерговим завданням представників вітчизняної науки. Тому, не пропонуючи нових «рецептів миттєвого одужання суспільства», враховуючи, що це процес не одного дня, тижня або місяця, що суспільство не може «одужати» за «помахом чарівної палички», а довіра до закону і режиму законності не може виникнути миттєво за бажанням як представників влади, так і представників соціуму, хочемо навести деякі міркування, що зможуть, на наше глибоке переконання, хоча б у постановочному сенсі слугувати вирішенню зазначеної проблеми.
Можна без перебільшення зазначити, що деяка група вчених вважає, що таке «раптове зникнення» законності пов’язане із утвердженням і поширенням іншого важливого принципа сьогодення – принципа верховенства права. Втім, ми чітко обстоюємо позицію, що принцип верховенства права не є «опонуючим» із принципом верховенства закону. До речі, як колись, так і сьогодні законність, ефективність та дієвість законодавства вчені пов’язують із самим законом.
Є беззаперечним, що закон – це одна з форм існування, буття, дії права. За умови його визнання в державі в якості джерела права, закон завжди очолить ієрархію відповідних джерел.
Слід зазначити, що саме аспект розгляду співвідношення загальнотеоретичних категорій «право» і «закон» є не новим не тільки для загальної теорії держави і права, але й для філософських, політичних та соціологічних наук. З огляду на цю констатацію хочемо зазначити, що дійсно в юридичних, монографічних джерелах розгляд проблеми «право – закон» може бути побудований щодо «вищого» начала та «похідного». Але ніколи розгляд цієї проблеми не передбачав взаємовиключення цих категорій, а скоріше – їх взаємодію, взаємовплив та взаємообумовленість. Тому, на наш погляд, важко зрозуміти чому в нашому суспільстві та правовому полі домінує точка зору саме щодо взаємовиключення цих категорій (мова іде про принципи верховенства права та верховенства закону), ніж щодо їх взаємодії.
Ще одним важливим ракурсом нашого розгляду є проблема, пов’язана не стільки і не тільки з констатацію наявних прав людини, скільки розгляд механізму їх забезпечення.
Ч. 2 ст. 3 Конституції України констатує, що людина – є найбільшою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Проте, нажаль слід сказати, що науковці «недопрацювали» щодо розгляду, обґрунтування та юридичного наукового забезпечення категорії «інститут юридичної відповідальності держави перед особою». Враховуючи, що це одна з головних гарантій прав і свобод людини. Сучасне законодавство стверджує, що держава встановлює власну публічно-правову відповідальність, бере на себе обов’язок забезпечити можливість її реалізації, втім, здебільшого це положення є сьогодні декларативним. У нас немає ніякого сумніву, що наукові наробки і розробка інституту юридичної відповідальності держави перед особою сприятимуть утвердженню комунікативної демократії, полілогу між владою та громадянським суспільством.
Нарешті ще однин аспект. Нажаль, навіть в рамках окремих статей, монографій, конференцій, методологічних семінарів, «круглих» столів та симпозіумів не розглядається сьогодні юридична та соціально-політична відповідальність бізнесу. Ця проблематика зовсім не досліджена. Хоча, існує нагальна потреба в розробці не тільки загальних засад цієї відповідальності в національному та наднаціональному аспектах. Слід зауважити, що в англосаксонській правовій системі ще 150 років тому виникло так зване кримінальне корпоративне право. Сьогодні ж в Євросоюзі окремі вчені, політики та посадовці, наголошують на відсутності відповідальності транс-національних корпорацій.
Враховуючи це цікавим є питання про соціальну відповідальність бізнесу перед суспільством. Про що можна легко пересвідчитися. Достатньо ознайомитися з декількома публікаціями із засобів масової інформації. Проте, нажаль, повність або майже повністю відсутні відповідні наукові дослідження.
Отже, зазначаємо, що науковці, зокрема, представники юридичної науки, мають сьогодні ще багато напрямів та спрямувань, що потребують наукових зусиль, кропіткої праці, які можуть і повинні розроблятися задля поліпшення соціальних комунікацій між владою, громадянським суспільством та особою.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Дія права: інтегративний аспект: [монографія] / [за ред. Н. М. Оніщенко]. – К.: Юридична думка, 2011. – 360 с.
2. Мелехин А. В. Теория государства и права: [учебник] / А. В. Мелехин. – М.: Маркет ДС, 2007. – 640 с.
3. Продан О. Без успешного малого и среднего бизнеса не может быть успешной экономики / О. Продан // Зеркало недели. – 9 июня 2012. – № 21 (69). – С. 9.
4. Соловьев В. С. Сочинения: в 2-х т. / В. С. Соловьев. – М.: Худ. лит., 1990. – Т. 1. – С. 458.
5. Стучка П. И. Учение о советском государстве и его конституции / П. И. Стучка. – М.: Соцэкгиз, 1931. – С. 221.
6. Ткаченко В. Д. Порівняльне правознавство / В. Д. Ткаченко, Д. В. Лук`янов / [за заг. ред. В. Д. Ткаченка]. – Х.: Право, 2003. – С. 96-97.